Київщина: як звичайні дорожники стають мостовиками

Київщина – це перший регіон, де наша компанія відновила роботи після російського вторгнення. Будували об’їзди навколо зруйнованих мостів, тимчасові переправи. Прибирали дороги після деокупації, проводили аварійні ремонти, демонтували зруйновані споруди. Почали відбудову мостів.

Звісно, обсяг робіт було не порівняти з довоєнним.

Змінився не лише масштаб, але й специфіка. Останніми роками компанія виконувала величезні обсяги асфальтобетонних робіт. Саме вони займали левову частку у загальному виробництві.

Наразі все змінилось – під час війни ніхто не буде проводити середній чи капітальний ремонт, не кажучи вже про нове будівництво. Основна задача – утримувати дорожню мережу у проїзному стані, відновити рух транспорту у місцях, де були зруйновані чи пошкоджені штучні споруди (мости, шляхопроводи). Адже під час війни в Україні знищено понад 320 мостів та шляхопроводів, більша частина з яких на автомобільних дорогах загального користування. Отже, оператори дорожньобудівельних машин, дорожні робітники сьогодні майже не потрібні. Найбільш затребуваною стала професія мостобудівельника. Але ця професія і до війни була дефіцитною. Сьогодні їх також не вистачає, багато хто в армії та ТРО або взагалі змінив рід діяльності.

Тому сьогодні на Київщині професійні дорожники швидко перенавчаються і стають не менш професійними мостовиками.

На трасі М-06 на мосту через річку Ірпінь поблизу Стоянки бригада майстра Максима Берладіна, що спеціалізувалася на установці засобів організації дорожнього руху, земляних роботах та підготовці шарів основи а/д, стрімко освоює непросту справу будівництва мостів. Майстри повністю взяли на себе роботи зі створення тимчасових споруд, як то під’їзних доріг, будівельного містечка, майданчиків складування, пандусів для заїзду бурових машин. Проводять роботи з влаштування опалубки, виготовлення армокаркасів, бетонування упорів конусу мостів. Приступили до укріплення конусів мосту монолітним бетоном з підготовкою основи та попереднім армуванням.

Хлопці жартують: єдине, чим вони відрізняються від професійних мостовиків, це «захмарним бажанням виконувати роботи з будівництва мостів швидшими темпами, старанністю і дуже сумлінним відношенням порівняно з тим персоналом, для якого це звична рутинна робота».

На трасі М-03 на відновленні мосту через річку Трубіж працює бригада начальника дільниці Анатолія Сазанського та майстра Олександра Біляєва. Раніше вона спеціалізувалась на влаштуванні асфальтобетонних покриттів доріг та аеродромів. Тепер вперше в житті влаштувала тимчасову переправу, насипавши дамбу з буту та встановивши 7 гілок водопропускних труб діаметром від 1.2 до 1.6 метра. Хлопці запустили рух тимчасовою переправою та здійснюють її експлуатацію.

Тепер у них ще складніше завдання – влаштувати конуси мосту, готувати основу під влаштування лежнів і перехідних плит, провести спряження мосту з насипом.

Члени бригади кажуть, що на будівництві та ремонті доріг є той кайф, якого на мостах немає. Коли ти звик за день влаштовувати по дві тисячі тонн асфальтобетону і бачити, яка дорога буквально народжується на очах, доволі складно адаптуватись до помірних темпів та невеликих обсягів роботи на мостах. Тут занадто багато видів робіт, специфіки, нюансів. Так просто не поженеш. Ба більше – за кожним кроком спостерігають уважні та суворі інженери лабораторії… Але ж нова спеціальність – це завжди і нові можливості. Досвід будівництва мостів обов’язково стане у нагоді, коли після завершення війни наші бригади повернуться до звичної роботи!