Із наступного року використання шлаку при будівництві доріг може стати обов’язковим у деяких промислових регіонах

Із наступного року використання шлаку при будівництві доріг може стати обов’язковим у деяких промислових регіонах.

Кабінет Міністрів видав розпорядження щодо застосування відходів промислового виробництва в дорожньому будівництві. Як повідомили в Мінінфраструктури, використання металургійних шлаків та зол виносу буде передбачено в договорах на будівництво та ремонт автомобільних доріг.
У МІУ мотивують новацію «подвійним позитивним ефектом» – зниженням собівартості дорожньо-будівельних робіт та вирішенням проблеми утилізації промислових відходів.

Зміни до нормативних документів іще не опубліковані. Але сама ідея використання шлаку при будівництві не є новою.

У промислових регіонах України ще з часів СРСР доменний шлак як матеріал застосовується переважно лише в шарах дорожньої основи при будівництві доріг. Чимало доріг на Дніпропетровщині побудовано з використанням шлаку.
Ми і сьогодні використовуємо шлак, наприклад, при будівництві нової дороги Н-31 «Дніпро-Решетилівка» у якості нижнього шару основи товщиною 26 см.
«Перевага шлаку у низькій ціні та можливості забезпечити необхідну міцність дорожньої конструкції. Але є й суттєві недоліки, які варто враховувати. Шар зі шлаку з часом перетворюється фактично на бетон. З роками формується дуже міцна основа дороги», -пояснює інженер відділу технічного контролю «Автомагістралі-Південь» Артем Животов.

На перший погляд, міцна основа – це добре. Але «плита» з шлаку, як і всі жорсткі матеріали, має властивість змінювати лінійні розміри при коливаннях температури. Це може призводити до деформації верхніх шарів дорожнього покриття, якщо в конструктиві дороги не передбачити додаткових заходів (влаштування щебеневих деформаційних швів), які виконуватимуть функцію «демпфера». Помилковість проектних рішень при використанні шлаку у «чистому вигляді» наочно доводять побудовані ще за радянських часів автошляхи Дніпропетровщини, які сьогодні ніби всіяні «лежачими поліцейськими» та тріщинами.
Тому при будівництві а/д Н-31 ми в основі зі шлаку влаштовуємо прорізи (деформаційні шви), заповнені щебеневим матеріалом, та укладаємо ще два шари основи. Зверху шлаку влаштовується щебенево-піщана суміш, і вже на неї – шар пористого асфальтобетону. Тобто, ми досягаємо деякої економії за рахунок більш дешевого матеріалу, але програємо на ускладненні конструктиву та збільшені товщини основи.
А ось для укріплення узбіч шлак справді можна використовувати без проблем.
Отже, використання доменного шлаку при будівництві доріг не є якимось нововведенням, має переважно місцеве розповсюдження з певними обмеженнями при застосуванні, але з точки зору утилізації промислових відходів – це однозначно раціональне рішення.